13.07.2021

Малинська трагедія – це трагедія українського та чеського народів

Малинська трагедія – це трагедія українського та чеського народів

Перша згадка про село Малин датується 1444 роком. Село Малин згадується в акті від

1545 року в описі Луцького замку серед інших тодішніх поселень “як володіння панів

Михайла та Сокола Єловичів з Малина”. Ще згадується в акті від 1566 року, в скарзі

“земяніна” Брзобогатого про грабунок, побиття та поміщення в темницю в селі Малин

його слуги господарським маршалком Михайлом Малинським. За записами 1620 року

село належало Миколі Малинському. Наступна згадка про Малин датується 1720 роком і

стосується духовного заповіту, складеного Даниїлом Братковським, щодо розподілу його

майна. Згадується поміщик Йосип Яловицький.

Походження назви населеного пункту Малин трактується як похідне від слова “малий”.

У давні часи поселення, розташоване на лівому березі річки Осинище, було малим, але

згодом розрослося, а назва “Малин”залишилася.

В 1857 році за кошти прихожан в селі побудували дерев’яну церкву св. Миколи

Чудотворця, дерев’яну на мурованому фундаменті, і першим священником був Олександр

Львович.

Після відміни кріпацтва в 1861 році частина угідь перейшла у власність селян, але

значна частина земель (орна земля, луки та ліси) все ще належала панові Слівінському,

який не зміг вести якісне господарювання не своїй землі і тому в 1870 році вирішив

продати її чеським переселенцям, які на запрошення російського царя Олександра ІІ

почали масово переселятися на терени Волинської губернії в пошуках кращої долі, тобто

можливості купити земельний наділ, для чого у них не вистачало коштів через

дороговизну землі в себе на батьківщині, як вони казали: “за халупу - землю”.

З хроніки села Чеський Малин Йозефа Мартіновського: “Якраз на Великдень 1870 року

вирушили в дорогу з Лоунського, Жатецького та Раковницького окресів (районів) десь 20

родин в Росію. До Бродів їхали потягом. А з Бродів до Дубна їхали возами і дорога тривала

довше, ніж з Чехії до Бродів, бо волинські дороги царської Росії були заболочені до

непрохідності. Росія тільки лише будувала залізницю до Бродів а доріг теж ще не було.

До Дубна приїхали якраз на православний Великдень. Зразу ж всякі посередники,

якими тоді Дубно аж кишіло, почали пропонувати викупити маєток Малин. Чехи

визначили комісію, яка поїхала до Малина, щоб подивитися все на місці. Побачили там

запущений ліс та поля, що поросли травою та чагарниками. Купили 1200 моргів землі

(поля, луки та ліс) у польського власника Казіміра Слівінського по 20 рублів за морг.

Маєток називався Малин, звідки і пішла назва села Малин. Більша частина маєтку після

реформи 1861 року вже була у користуванні місцевого українського населення а свою

частину пан Слівінський продав чехам”.

Ця ж комісія зразу ж вибрала найрівнішу ділянку для майбутнього поселення, щоб

закласти дві прямі вулиці, Велику та Малу Страни (сторони, частини, кутки), та

розподілила земельні угіддя на окремі ділянки для індивідуального користування.

Пізніше, коли Малин почав розбудовуватися, з’явилися ще дві вулиці, теж прямі як стріла.

В плані село мало форму квадрата. Садиби завелися садками і з часом село стало

потопати в зелені, ставши одним з найкрасивіших чеських сіл на Волині. Так само було

обрано ділянку для кладовища (десь близько 500 метрів на захід від села) та визначено 2

гектари в центрі села для майбутньої школи, складу пожежного інвентаря та інших

громадських будівель. Також для громадських потреб не виставляли для продажу 16

гектарів лісу та 4 гектари поля. Пізніше там побудували цегельню, бо з ростом числа

заможних селян виник попит на будівництво більших житлових будівель, стаєнь тощо з

цегли. Перші житлові будинки були дерев’яні, однокімнатні, зрідка двокімнатні. З самого

початку мешкали в хлівах, клунях та інших господарських будівлях, вкладаючи всі кошти та

зусилля в розвиток господарства.

Почалася важка праця по корчуванню занедбаних лісів, їх розорюванню та

розорюванню полів, які ще не бачили плуга. Лише через декілька років важкої, каторжної

праці, після доброго угноєння землі, поселенці почали збирати врожаї, яких ще не бачили

в цих краях. До речі, українські селяни насміхалися з чехів, які вивозили гній з хлівів на

поля, вважаючи, що картопля після цього смердітиме, тому з радістю віддавали, спочатку

безкоштовно а потім за дрова з викорчуваного лісу, гній зі своїх хлівів.

Чехи-переселенці були католиками і їздили на меси до Ярославич або до Олики.

Часом і до Острожця, де в палаці Ледоховського була каплиця, що, звичайно, не

подобалося російській владі. Якщо за Олександра ІІ якось ще толерантно ставилися до

чехів-католиків, то з приходом до влади Олександра ІІІ голова православного Синоду

Побєдоносцев вирішив здійснити перехід до православ’я кількох тисяч чехів на Волині і не

тільки.

На той час чехи на Волині мали три чеські приходи: в Підгайцях біля Дубна з

священником Грдлічкою, в Глинську з Саскою та в Гульчі з Кашпаром. Ці три священники

намагалися об’єднати весь чеський люд на Волині в єдиній чеськобратській церкві,

початки якої тягнуться ще до XV століття. Але домовитися трьом священникам та

делегатам від різних чеських поселень не вдалося, на що й очікувала царська влада,

видавши в 1884 році закон, яким заборонявся продаж землі католикам а в 1888 році

наступний закон, яким заборонявся продаж землі католикам під промислові підприємства

та ліквідовувалися чеські приходи. Значна частина чехів змушена була перейти до

православ’я, щоб не втратити право на володіння землею. Тому в 1888-1889 роках

відбувся масовий перехід чехів до православ’я цілими родинами та селами, що активно

висвітлювалося в пресі, зокрема у “Волынских епархиальных ведомостях”. Частина чехів

залишалася в католицькій вірі, зокрема католики переважали в окремих селах, наприклад

Грушвиця, Мартинівка, Купичів, Новоставці та ін.

Слід зауважити, що чехи, як католики так і православні, не відзначалися строгістю

дотримання канонів віри та обрядів як це було, зазвичай, у католиків-поляків. Так,

наприклад, в Малині день переходу до православної віри відбувся на свято католицького

святого Вацлава, який вважається заступником чеських земель. На далі в Малині в цей

день чехи влаштовували хресний хід так само як і в день святого Миколая Чудотворця,

прихожанами церкви якого вони були.

Малин працював, Малин розвивався. Вже однієї цегельні не вистачало для

забезпечення потреб будівництва житлових та господарських будівель. Змінилося і

ставлення українського населення до чехів. В них уже не бачили тих, хто викупив кращі

землі, а дивилися на них з повагою, як на господарів, в яких можна і потрібно повчитися

господарюванню.

В Малині так само як і в інших чеських селах почали вирощувати хміль, який в період

його великого попиту давав високі прибутки, що сприяло подальшому підйому та

процвітанню села. В селі побудували будинок для проведення громадських заходів, один

з мешканців відкрив магазин змішаних товарів а інший - корчму, де розливали пиво з

чеських броварень з Семидуб, Олики, Луцька. Була сільська бібліотека, що нараховувала

близько тисячі книг. Працював театральний гурток, який в зимову пору давав декілька

вистав. Також працював вальцьовий млин з паровим двигуном, який славився на всю

околицю своїм якісним борошном та давав гудок, повідомляючи селянам про обід.

Все було б добре, якби не війна. В 1-шу світову війну на два місяці Малин окупували

австро-угорські війська. Низка родин евакуювалася вглиб Росії а інших під багнетами

виселили з села під час свого відступу австрійські та німецькі війська аж до Володимира

Волинського, де довелося майже два роки перебувати на тимчасовому поселенні в уже

розграбованому чужому селі. Та й після повернення додому в 1918 році вони застали

повністю розграбованими свої оселі а в декого ще й спалені.

Почалася знову важка праця, праця на полях, хмелярнях, в садках, хлівах та клунях.

Вдалося на протязі декількох років вийти на передвоєнний рівень, а згодом і перевершити

його, бо в 20-х роках ХХ століття в Другій Речі Посполитій, в складі якої в той час

перебувала західна Волинь, спостерігався економічний підйом.

І знову війна – спочатку Німецько-Польська, потім окупація сталінськими військами

західної України та Білорусі, “розкуркулення” заможних селян, націоналізація

підприємств, пошуки “ворогів народу”, Німецько-Радянська війна.

На третьому році війни сталася жахлива подія, яку навіть в самому страшному сні не

могли уявити собі мешканці Українського та Чеського Малина.

13 липня 1943 року рано-вранці , охопивши спочатку Малин Український, наблизилися

до Малина Чеського німецькі карателі, які ще напередодні увечері під’їхали десь на 30-35

автомашинах з гарнізонів Олики, Луцька, Рівного і зосередилися в навколишніх селах.

Вони заходили в кожну оселю, забирали всіх і під багнетами невеликими групами по 30-

35 осіб гнали в бік української православної церкви. Там розділили всіх мешканців,

відділивши окремо чоловіків та юнаків. Чоловікам було наказано на протязі години

запрягти коні і навантажити на вози все, що було цінне в господарстві: знаряддя, меблі,

продукти. Група юнаків, чисельністю 10-15 чоловік, змушена були гнати, як українську так

і чеську худобу. Худобу відігнали до Олики, туди ж відвезли і награбоване майно. Старих

та немічних звозили на возах. З української частини села вже було чути вибухи гранат і

горіли хати, лунали крики жінок та дітей. Частину мешканців села загнали в церкву, яку

підпалили. Жінок та дітей, що не помістилися в церкві, погнали назад до чеської частини

села, де заганяли в клуні та інші більші господарські будівлі, які так само підпалювали.

Людей, які вискакували з палаючих будівель, косили автоматні черги. Житлові будинки

майже всі вціліли, як і чеська школа, будівля якої і зараз використовується за

призначенням. Село залишилося, але не залишилися люди, які його населяли.

В результаті цієї людиноненависницької акції загинуло більш ніж 800 осіб, з них: 374

чехи, 132 українці, 26 поляків і не встановлена кількість осіб – мешканців навколишніх сіл,

які попали в оточення. (Джерело: Вікіпедія).Точної цифри загиблих не встановлено і різні

джерела наводять різні цифри. Врятувалися лише ті, хто був у від’їзді, встиг сховатися в

городах або пасли худобу у віддалених від села місцях. Йозеф Мартіновский, автор

“Хроніки Чеського Малина”, наводить світлини з жінками та дітьми, які пережили цю

трагедію.

Чому таке жахіття зазнав Малин, як український так і чеський? Чіткої відповіді на це

запитання нема, хоча є декілька версій, що пояснюють причину такої жорстокості. За

однією з них за декілька днів до цього поблизу села проходило партизанське з’єднання

Ковпака і чехи згідно з записами в щоденнику Семена Руднєва передали партизанам “250

пар білизни, 50 центнерів муки, 10 центнерів сиру”. За іншою версією в Малині робилися

запаси борошна та іншого провіанту для Вермахту і все це розібрали селяни з навколишніх

сіл. Німці за це вирішили відомстити чехам.

Історик Ярослав Антонюк, досліджуючи архіви НКВД, стверджує, що загальна кількість

жертв може становити 874 особи, включаючи мешканців українського та чеського сіл,

людей, які ночували в цьому селі або тимчасово проживали в ньому, та невеликої групи

вояків УПА, що вступила в нерівний бій з карателями, чисельність яких сягала 1500 осіб.

Про бій з карателями в Українському Малині згадує і автор хроніки Чеського Малина

Йозеф Мартіновський. За свідченням тих, хто долею випадку пережив цю трагедію, серед

карателів окрім німецької було чути польську, російську, українську і навіть чеську мову.

Негідники є в кожній нації, хоча натхненниками та організатором цієї каральної акції були

німці і на чолі стояли гестапівці.

Та яке може бути пояснення діям фашистів, диктаторів і всіх інших великих і маленьких

вождів і вождиків, які вважають свою націю, партію, ідеологію єдино вірною і

незаперечною, мріючи про світове панування! Тому трагедія Малина стоїть в одному ряду

з українськими Кортелісами, Корюківкою, білоруською Хатинню, французьким Орадуром,

чеськими Лідіцеми, чеченськими Семашками, сирійськими селами та містами.

Кожного року на річницю малинської трагедії приїжджають в Україну волинські чехи, їх

діти та онуки, щоб віддати шану невинно убієнним чехам та українцям, помолитися над їх

братською могилою.

В. Шляховий